Мова: «какая разница»?

Пам’ятник Кирилу та Мефодію, засновникам української писемності, у місті Мукачево

Питання мови лишається нагальним, важливим і болючим. І для тих, хто переїхав зі сходу України на захід, і для тих, хто все життя користувався російською, і для тих, хто все життя говорив українською. І війна дуже загострює ці питання. Якою мовою я маю спілкуватися вдома, на вулиці, у публічних місцях, у медіапросторі? Як ставитися до тих людей, які наполягають, щоб усі переходили на українську? Як ставитися до тих, які не поспішають переходити на українську?

Національний контекст

Я народився в 1971 році й ще 20 років прожив при СРСР. У Хмельницькому була лише одна українська школа. У нашій школі був тільки один урок української на тиждень. Середня освіта — російською. Вища освіта — російською. 1991 року я прийшов до церкви. Уся християнська література була російською. Проповіді — російською. Духовна освіта — російською. Я все життя говорив, думав, читав російською мовою. І тільки вже зі своїми дітьми ми стали розмовляти українською, бо вони навчаються в українській школі.

Кожен із нас має власний контекст, емоційне ставлення, політичні вподобання… Але ми повинні дивитися трохи ширше, ніж тільки власний контекст. Можна залишатися у власній бульбашці й казати: я завжди так жив і далі так житиму. Але принаймні як християни ми маємо дізнатися Божий погляд на ці питання, побачити ширший контекст. І підкорити навіть власні погляди, емоції, упередження Божому Слову. От я колись не поважав євреїв. У СРСР були свої стереотипи, анекдоти… У нас в класі були євреї, ми над ними сміялися. Але коли я прийшов до Бога, то зрозумів, що це вибраний Божий народ. І кардинально змінив своє ставлення.

Візьмемо спершу національний контекст. 10 стаття Конституції України говорить: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом». Тобто право кожної людини — в особистому просторі спілкуватися будь-якою мовою. Але державною мовою (мовою офіційних документів, медіа тощо) є українська.

Біблійний контекст

Що ж говорить біблійний контекст? Коли взагалі люди почали говорити різними мовами? Тоді, як захотіли побудувати Вавилонську вежу й зробити собі ім’я. «І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто. І тому-то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі» (1М.11:8,9). Це сталося через людську гордість.

Перенесемося в Новий Завіт. Апостол Павло проповідує в ареопазі й каже: «Увесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас» (Дiї 17:26,27). Тобто Божий задум для людства — мати визначені території й географічні кордони, національні ознаки, щоб кожен по-своєму шукав Його. Отже, явище різних мов походить від Бога.

У свій час Ісус Христос помер за людей усіх національностей та мов. Тепер Бог дивиться на нас через Ісуса Христа: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал.3:28). Це головна ідентичність, про яку ми маємо пам’ятати — і щодо себе особисто, і один щодо одного. У Христі немає ні етнічного поділу, ні гендерного — це духовний вимір. З іншого боку — ці всі речі мають значення, поки ми живемо на землі. І ми усвідомлюємо ці відмінності.

Був час, коли Бог змішав мови, але настав день, коли зійшов Святий Дух — і апостоли надприродним чином заговорили різними мовами, яких не знали: «Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» (Дiї 2:8-11). Бог долає мовні бар’єри! Але зверніть увагу: Він не робить знову одну спільну мову — у кожного народу залишається своя мова, у якій вони народилися. Божа мета — їхньою мовою донести їм Євангелію.

Мова завжди була дуже важливим чинником проповіді Євангелії. У XVI ст., коли богослужіння велися латинською — і люди мало що розуміли, лідер Реформації Мартін Лютер взявся перекладати Біблію німецькою мовою — щоб зробити її доступною для всіх. Саме його праця врешті стала основою для формування німецької літературної мови. Те саме паралельно відбулося й на наших теренах. 1561 року в Пересопницькому монастирі чотири Євангелії перекладають староукраїнською мовою. Це також був великий внесок у формування української літературної мови. Мова — надважливий чинник формування нації та її ідентичності.

Іван Богослов побачив таку картину кінця часів, коли земля й небо зміняться: «Потому я глянув, і ось натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнені в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття» (Об.7:9). Ми бачимо, що Бог сприймає хвалу від кожного народу його окремою мовою.

Чому мова важлива?

Національна ідентифікація

Коли проїжджаєш транзитом через Євросоюз, де немає кордонів як таких, можна забути, де ти перебуваєш. Як зрозуміти, у якій ти країні? Ти бачиш назви вулиць і чуєш мову. Мені довелося побувати у В’єтнамі, ПАР, США, Швеції тощо. І в кожній із цих країн люди говорять своєю мовою. Ми — українці, і ми говоримо українською. Це важливий маркер нашої ідентичності.

Власне, ідентичність нашого народу стала розвиватися значно раніше, ніж російського. Перша згадка про Україну датується 1187 роком, про Росію — 1387 роком. Києву — 1540 років, Москві — 876. Українська гривня з’явилася 1130 року, російський рубль — 1654 року. Українська мова стала формуватися в VI ст., російська — в XII ст. Перша конституція у світі — Конституція прав і свобод війська запорізького — створена Пилипом Орликом 1710 року в Україні. Конституція США з’явилася тільки 1787 року.

Але наша ідентичність протягом історії насильно витіснялася, перш за все через витіснення мови. Правителі усіх часів розуміли: хочеш знівелювати націю, підібгати її під себе — забери в неї мову. Колись це зробили з етнічними групами, які проживали на середньому Уралі. І тепер їхні нащадки прийшли в Україну вбивати й ґвалтувати. Вони не були росіянами, але в них забрали ідентичність, нав’язали мову, і вони перестали бути народом.

Західні області України мають менші проблеми з ідентичністю, адже до 1939 року там не проводилася русифікація. У нас було трохи по-іншому. Русифіковані міські жителі часто зневажали україномовних, називали їх селюками. Що вже говорити про Київ та східні області. Це зневага ідентичності.

Мова — носій культури

Мова, так би мовити, — контейнер, який несе в собі, передає наступним поколінням історію, літературу, освіту, духовність… Найстарші освітні заклади східної Європи — українські Києво-Могилянська та Острозька академії. Який неймовірний спадок ми маємо!

Але протягом сотень років відбувалося переслідування та винищення української мови. На початку XVIII ст., коли більша частина української території була окупована Російською імперією, цар Петро І видав указ про заборону книгодрукування українською та вилучення українських текстів із церковних книг: «Дабы никакой розни и особого наречия у них не было». Його наступник Петро ІІ наказав переписати всі державні постанови та розпорядження з української на російську. А Катерина ІІ заборонила викладати українською в Києво-Могилянській академії. Та попри все українська мова розвивалася. Чого варта лише діяльність Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка… Обмеження множилися — Валуєвський циркуляр 1863 року забороняв друк українських книг, Емський указ 1876-го забороняв використання української в церкві, школі, театрі тощо. На початку XX ст. відбувається новий сплеск української культури, який придушують більшовики. Про подальшу політику русифікації СРСР ми вже знаємо не з підручників. Зі здобуттям незалежності повністю розірвати зв’язок з російським контекстом не вдалося. Хоча українська стала єдиною державною мовою, у багатьох сферах — кіно, музиці, пресі, телебаченні — ще переважала російська. Росія досі пропагує ідею неповноцінності української мови, яка нібито є лише діалектом «великорусского языка». Насправді ж в української набагато більше спільних рис із з білоруською, польською, болгарською, чеською, словацькою, хорватською мовами. І тепер Росія прийшла на нашу територію буцімто визволяти російськомовних українців, хоча насправді — уже вбила тисячі з них.

Мова — ідеологічна зброя

У Біблії описано, коли вавилоняни захопили Ізраїль, вони взяли тямущу молодь для служби в царському палаці й перш за все стали навчати її мови й літератури Вавилону. Щоб наступне покоління вірно служило окупаційній владі, його треба перевчити, позбавити ідентичності, змінити мислення.

Це гібридна війна. За останніх 300 років українська мова була заборонена щонайменше 56 разів. Якщо «немає різниці», якою мовою говорити, то з якою метою відбувався цей лінгвоцид? Якщо «немає різниці», то чому зараз на окупованих територіях активно насаджується російська культура? Чому людей, яких вивезли до Росії, активно русифікують. Держдума навіть внесла зміни до закону, який передбачає визнання співвітчизниками всіх, хто володіє російською. Живучи поряд із таким агресивним сусідом, маємо розуміти: де російська мова — там і російські інтереси. Тому ми маємо припиняти використовувати російську в публічному та медійному просторах. Інакше — литимемо воду на млини ворога. Кажуть, що людина, яка не володіє мовою народу, на землі якого живе, — або гість, або окупант, або раб.

«Україна розпочнеться тоді, коли на переговори до Москви їхатимуть із перекладачами», — казав Іван Огієнко. Раніше я думав, що мої діти мають заради ширшого кругозору однаково добре говорити і українською, і російською. Але тепер моя думка змінилася. Ми маємо думати наперед, не жити лише одним моментом. Мова — це спадщина нашим дітям. Українець — не той, чиї батьки були українцями, а той, чиї діти українці. Давайте виховувати українців, які розуміють власну ідентичність, поважають землю, на якій живуть, знають мову свого народу!

Християнська позиція

Отож, якою має бути наша поведінка як християн щодо питання мови? По-перше, ми маємо сприймати один одного в Христі — без етнічних і мовних обмежень. Любити один одного, як полюбив нас Христос. Наша цінність визначається не мовою, якою говоримо, а тим, що Він помер за кожного з нас. Ми маємо право в особистому просторі спілкуватися будь-якою мовою, молитися будь-якою мовою.

По-друге, нам потрібно озброїтися мисленням служіння любові. Не бути егоїстичними, егоцентричними. «Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі» (Филип.2:4,5). Ісус Христос учить йти не одну милю, а дві, жертвувати собою заради ближнього. Апостол Павло був успішним місіонером ще й тому, що говорив багатьма мовами — для язичників був як язичник, для юдеїв — як юдей. Тобто важливо вміти служити навіть людям, які говорять не такою мовою, як ти. Мати смиренне серце. Не реагувати агресивно. Не вдаватися до примусу.

По-третє, нам необхідне мислення місії. Ісус Христос прийшов на землю задля конкретної місії. Апостол Павло казав: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати… Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником» (1Кор.9:19,22,23). Якщо ви приїдете в іншу країну й почнете там говорити своєю мовою, вас не зрозуміють. Якщо хочемо послужити й бути ефективними в служінні людям, серед яких живемо, потрібно добре володіти мовою, якою вони спілкуються. Ігноруючи культуру народу, неможливо донести йому Добру Звістку. А самому можна опинитися в культурній ізоляції.

Практичні поради

У світі працюють закони, які нав’язуються зовні. Наприклад, прийнятий закон про заборону російської в публічному просторі, з яким я дуже згідний. Але Бог діє через серце. «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Лк.6:45). «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр.4:23). «Бо як у душі своїй він обраховує, такий є» (Пр.23:7). Можна примушувати, переконувати, але якщо ти глибоко всередині маєш іншу позицію, то все це намарно. Але якщо ти відкриваєш серце й змінюєш свою позицію, мотивуючись любов’ю, то не потрібно ніяких додаткових стимулів. Тож відкрийте своє серце до сприйняття та опанування мови.

Мені було непросто перейти на українську. Тільки після 40 років я усвідомив, що це важливо. Згодом став робити конкретні кроки — зокрема проповідувати українською. Робив багато помилок і все ще роблю, але це не так важливо. Важливе внутрішнє рішення — я живу серед свого народу й хочу говорити його мовою. Я хочу бути зрозумілим, тому що хочу послужити тим, хто мене оточує. Мене би не зрозуміли в навчальних закладах, якби я прийшов проводити профілактику шкідливих звичок і говорив російською. Або в кабінетах державної влади, де доводиться бувати.

Нещодавно ми з дружиною прийняли свідоме рішення перейти на українську мову в побутовому спілкуванні. Бо з дітьми-то ми спілкувалися українською, а між собою — й далі російською, бо так звикли. Я їй кажу: «Гаразд, а як ми тепер сваритися маємо українською? Це ж треба буде довше добирати слова… Може, це й на краще!»

Кілька практичних речей. Зміни своє середовище. Зміни налаштування мови на своїх ґаджетах. Почни читати український переклад Біблії — є сучасні цікаві доступні переклади. Якщо важко читати українською, почни з дитячих книжок, це поступово збагачуватиме твій словниковий запас. Слухай україномовну музику — сьогодні є дуже багатий якісний український контент. Спілкуйся українською на роботі, у публічних місцях — це дасть тобі необхідну практику. Не бійся помилятися. Якось я був у Львові в одній церкві — а там люди дуже ревні щодо мови. До них приїхало багато переселенців зі сходу. І пастир каже мені: «Навіть коли люди тільки намагаються говорити українською, слово через слово, ми дуже це цінуємо!» Користуйся українською в побутовому спілкуванні з друзями, не переходь на російську, навіть якщо співрозмовник російськомовний. І не зупиняйся! Я вірю, що Бог усіх проводить через особливий час, коли дуже багато змін відбувається й відбуватиметься всередині нас.

Ростислав КУДІН

Благовісник, 1,2023